Якушева Анастасія, 16 років, учениця 11-А класу ліцею №7, м. Тернівка Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе: Пронькіна Любов Миколаївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Коли розпочалась війна, мені ще не виповнилося шістнадцять. Прокинувшись зранку, уявляла, як буду розповідати твір з англійської мови про українську національну кухню. Досі пам’ятаю, як йшла до школи та повторювала його, дуже хвилювалась про те, як отримати високий бал. Десь о пів на восьму ранку я перевірила повідомлення та подивилася, чи немає важливих сповіщень. У нашій групі була розміщена новина про те, що в Харкові вибухи. У школі майже нікого не було.

Я здивувалась, і почала потрохи усвідомлювати те, що відбувається. Привітавшись з учителем із Захисту Вітчизни, пішла до кабінету свого класного керівника. Я була в кабінеті одна, коли вчителька розповіла, що розпочалась війна. Єдина невеличка радість – це десять балів із англійської мови. Того дня моє життя поділилось на “до” і “після”. До останнього вірила, що все це неправда, поки не переглянула сторінку в соціальних мережах нашого президента. У відео повідомлялось про те, що по всій території України введено воєнний стан. Почуття в мене було двояке. Начебто щось зламалося всередині.

Моя бабуся, дізнавшись такі новини, дуже злякалася – бойові дії проходять в сусідній області. Дядько дуже переживав за нас, намагався відправити за кордон. Його діти перебували в Німеччині.

Наше життя зробило оберт на сто вісімдесят градусів. Нас охоплювало почуття безнадійності, небезпеки за майбутнє. Що робити далі? Коли засинаєш, не знаєш, прокинешся чи ні. Моя родина дуже важко перенесла новини про початок війни.

Найбільше мене вразило те, як президент Росії почав розповідати про якусь спеціальну операцію, яка має захистити російськомовне населення. У мене була надія на те, що в сусідній країні залишилось незомбоване населення, яке не повірить у цю підлу брехню, але як виявилося, воно було в меншості.

На мою думку, ті мітинги, у яких люди брали участь, були схожі більше на соціальну рекламу проти зомбі, аніж на підтримку України. Ті фейки, які донині поширюються з пропагандистських телеканалів є абсурдними й обурливими. Тільки сидиш і думаєш: як можна обманювати свій народ, як може бути настільки байдуже владі, яка сидить у Кремлі.

Безсумнівно, мир – це збереження кожного людського життя, і дуже важливою для нашого народу є підтримка світових організацій. Я вважаю, що треба проводити політику не умиротворення і потакання, а приборкання, знищення агресора. Тільки за таких умов можна отримати мир.

Моя родина постраждала від війни не так сильно як інші родини. У нас немає зруйнованого будинку, чи чогось іншого. Ми допомагаємо людям, які постраждали від війни, донатимо. Особисто в нашій родині є такі проблеми, які пов’язані з інфляційними процесами в країні – нестача грошей, страх за мій вступ у вищий навчальний заклад. Незважаючи на ситуацію в країні, ми намагаємось жити повним життям, і твердо знаємо, що перемога буде за нами.