Олена Євгенівна неохоче згадує час активних обстрілів Новотошківського, відмовляється згадувати події минулих днів. Жінка залишилася сама, засмучується, що селище відрізане від світу. Рейсових автобусів тут не залишилося, а щоб з’їздити в лікарню, потрібно орендувати авто.

Я все життя прожила на одному місці, у селищі Новотошківське, тільки раніше це був Попаснянський район, а зараз Сєвєродонецький. Дідусь мій помер, залишилася я сама.

У мене будинок розбило, так що там будинок – усе селище розбило. Дах нам допомогли відновити норвежці. А особливо ми нічого не робимо, адже не знаєш навіть, що буде через годину.

Під час обстрілів бігали в підвал разом із сусідами. Усі бігли хто куди міг, переважно в підвали. У нас вони більш-менш міцненькі, але всі порозбивали. Два місяці просиділи ми без світла й води, готували все на багатті.

Зараз, слава Богу, пенсію дають вчасно, у магазинах усі продукти є, ось тільки біда, що не ходять автобуси. Навіть якщо в лікарню потрібно або ще куди поїхати, треба тільки наймати машину.