Мирні жителі Мар’їнки ледь не залишилися без дому. Просидівши кілька місяців під обстрілами, літня пара переїхала в гуртожиток для переселенців у Курахове.

Коли війна почалася, ми жили в Мар’їнці, а коли почалося бомбардування нашого міста, мені довелося виїхати, я не могла цього витримати. Поїхала до сестри під Добропілля, а чоловік залишився вдома. Сказав: «Поки будинок цілий, я буду вдома».

Поїхала я 14 липня 2014 року, а повернулася в серпні. Потім знову дуже сильно бомбили. І ми знову поїхали вже до 19 вересня. Повернулися додому, тому що холодно стало.

Я приїхала, а в сусіда кухня згоріла та в нас були всі вікна вибиті. Загалом, ми три роки жили без вікон. Позабивали прорізи, чим могли – целофаном і плівкою.

Ми три роки жили без вікон

Потім дуже страшне бомбування було в січні 2015 року. Чоловік поїхав у Курахівську міськраду і нам дали кімнатку в гуртожитку. Багато там таких, як ми було. І в цьому гуртожитку ми пробули 2015 і 2016 роки. Додому, звичайно, навідувалися, бо у нас і собаки, і коти. Потім чоловік став частіше залишатися, а я виїжджала, бо сильно боялася.

Пам’ятаю, я була в Кураховому, а чоловік – у Мар’їнці. 4 червня в нього день народження. А третього там був такий страшний обстріл, що всі люди з 12 до 5 години вечора сиділи в підвалах. Чоловік сів на велосипед і приїхав у Курахове. Напевно, вже просто не витримав.

У 2016 році у чоловіка стався інсульт, і нам довелося остаточно їхати додому.