Балабан Олексій, учень 10 класу Одеського ліцею №117

Вчитель, що надихнув на написання есе: Путінцева Дар'я Сергіївна

«Чому бути українцем – це моя суперсила»

Про нашу Батьківщину можна говорити нескінченно. Я живу в країні з дивовижною культурою та історією. Я побував у багатьох куточках України, і все, що я бачив – це окремі світи зі своїм колоритом. Так, наприклад, у Закарпатті я познайомився з людьми, які мені показали всю красу їхнього повсякденного життя та незвичайного діалекту української мови. У культурній столиці нашої країни (У Львові) мене зачепив Домініканський собор, в якому, не побувавши, не збагнеш всієї його краси. Також я дізнаюся все більше і більше про моє рідне місто – Одесу. Одеські катакомби, вулиця Італійська (Нині Пушкінська) та її чарівні дворики та прибуткові будинки багатих іноземців, будівлі в самому серці міста, в яких велася боротьба проти румуно-німецьких військ – це все частина величезної історії, вивчаючи яку йдеш кудись далеко від реальності.

Культура та внесок у світовий розвиток – це те, чим запам'ятовуються різні країни. В Україні безліч діячів, які вражали своїми відкриттями весь світ. У культурній сфері є величезна кількість представників нашої мови та культури, але моїм фаворитом є людина, якій встановлена найбільша кількість пам'ятників у світі – Тарас Шевченко. На кожному континенті нашої планети стоїть його бюст.

Переходячи до найцікавішої для мене теми, можна перерахувати безкінечну кількість українських патентів та винаходів. Перший вертоліт, рентген, ракетний двигун, найбільший літак – це також здобутки українців у науці, які вражають мене своєю масштабністю. Цю наукову спадщину ми повинні зберігати та розвивати, оскільки це найменше, що ми можемо зробити для тих людей, які робили для нас і всього світу все.

Розкажи мені свою історію, а я скажу тобі, хто ти. Ця фраза працює не лише з людьми, а й із країнами. Упродовж усіх століть Українці боролися за своє право на існування. Постійні обмеження, національні переслідування, відсутність будь-якої надії на щасливе майбутнє - з усім цим зіткнулася в минулому наша країна. На даний момент вся наша історія служить нам величезною інструкцією щодо ведення країни, тільки тому, що це нещасне минуле вказує на всі наші прорахунки і у теперішній час.

З цього джерела багаторічного досвіду, ми можемо розуміти, кому варто довіряти, а кому ні, на що варто орієнтуватися, а з чим варто змиритися. Зараз ми займаємо пристойне місце на світовій арені, маємо потужних союзників, маємо міцні зв'язки з багатьма країнами, активно займаємось торгівлею з усім світом. Але як тільки ми починаємо вставати на ноги, то відразу ж нам перекривають дихання неблагополучні сусіди.

Проблема миру залишається однією з найважливіших та серйозних проблем людства. І нам дуже не пощастило зіткнутися із цією проблемою. На жаль, вкотре нашим воїнам доводиться проливати кров за наше право на існування. Наш супротивник з часом не змінився, змінилися лише обставини. На цей раз ми вже є державою зі своєю мовою, валютою, містами, культурою. На кону стоїть все, тому особливо бентежно сприймається кожна звістка з фронту. Дуже боляче дивитися не все, що зараз відбувається на наших землях, і через що доводиться проходити нашим співвітчизникам. Не згасає надія, що всі ці людські страждання незабаром закінчаться, а ми досі повинні будь-яким чином допомагати цьому диву відбутися. У будь-якому разі коли-небудь це закінчиться, але померлих вже не відродити, а всю пролиту кров не забути, тому нам залишиться лише дякувати нашим національним героям і продовжувати жити, жити за них у вільній Україні.