Іщенко Лариса, вчитель, Вапнярський ліцей №2 Вапнярської селищної ради Вінницької області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У моєму довоєнному буденному житті було багато різноманітних подій, які мені запам’яталися і надовго залишаться в моєму життєписі, а були й такі, про які я взагалі не згадую. Та одного холодного ранку 2022 року сталася подія, яка змінила все: моє життя, погляди, мрії, бажання, цінності та… Того дня, мабуть, кожен українець відчув сильний страх, тривогу, паніку.

Що робити? Куди бігти? Як бути? Війна? А навіщо? За що? Я зрозуміла, що паніка охопила і скувала не тільки моє тіло, а й думки та свідомість.

Я не могла зосередитися, а телефон ніби приріс до моїх пальців, які час від часу гортали стрічку новин. Так-так, саме новини про те, що відбувається у нашій державі, не давали мені відчуття спокою. Цей стан тривав рівно стільки, скільки про це я знала від колег-психологів. Коли прийшло усвідомлення теперішніх подій, я зрозуміла, що з цим потрібно навчитися жити. І не просто жити, а жити з користю для себе, рідних і тих, хто став на захист кордонів нашої держави. А таких захисників у моєму оточенні було багато. Це і друзі, і однокласники, і знайомі, і колишні мої учні.

У своїх свідомих бажаннях допомогти усім, хто на той час потребував підтримки, я була не одна. Працюючи у школі, я разом зі своїми колегами активно долучилася до доброї і потрібної справи.

Ми з перших днів повномасштабного вторгнення плели маскувальні сітки. Спочатку вони були примітивні, але з часом наша майстерність вдосконалилася, і вже за декілька місяців ми відправляли на схід нашим землякам, та і не тільки їм, чудово сплетені захисні сітки. Матеріал несли звідусіль. Мешканці селища діставали свої старі речі різних кольорів (штани, светри, рушники, відрізки і залишки тканин) і приносили до нашого навчального закладу. Та й не тільки йшов у хід старий інвентар, нові сувої тканини теж використовували для плетіння. Жителі нашої громади часто приходили нам на допомогу, уже не звертаючи уваги на сигнали повітряної тривоги.  

Ми гордилися кожної хвилини тим, що змогли об’єднатися заради спільної мети - перемоги та миру. Віра в перемогу надихала нас, додавала нам сили й наполегливості, мотивувала до прояву волонтерства.

З часом наша допомога ставала масштабнішою. Ми ліпили вареники, пекли смаколики, купували все необхідне для наших захисників: засоби гігієни, рукавиці, медикаменти, продукти харчування. Наші вчительські пакунки розліталися у різні напрямки, а наша любов і вдячність воїнам приходила до адресатів раніше, аніж пакунок. І справді так. Хлопці з нетерпінням чекали листів та малюнків від наших учнів, слів підтримки, відеопривітань. А коли захисники-земляки приходили в довгоочікувану відпустку, вони щоразу йшли до нашої школи, аби зустрітися з дітьми, вчителями й особисто подякувати за таку потрібну підтримку та допомогу. Ви знаєте, що під час таких зустрічей, розумієш, що все, що ти робиш, дуже необхідне для захисників, для нас і для всієї країни.

Ковтаючи сльози, ти щоразу хочеш прихилити небо та закрити омофором тих, завдяки яким ми сьогодні знаходимося у своїй домівці серед рідних та спимо в теплому ліжку.

Упродовж трьох років ми допомагаємо всім, хто звертається до нашого колективу. З гордістю говоримо про те, що за кошти, зібрані зі шкільного ярмарку, акції «Наш крок до ПЕРЕМОГИ» та свята Першого дзвоника, ми змогли придбати автомобіль, який вирушив на східний напрямок для виконання бойових завдань. І ми горді з того, що наша допомога не тільки впливає на життя інших, а ще й рятує ці життя. Наш колектив тісно співпрацює з місцевими волонтерами, допомагає у їхній нелегкій роботі.

Розуміючи, що ми не в змозі забезпечити всі потреби захисників, ніколи не залишаємося осторонь, намагаємося підтримати кожного, хто потребує допомоги.

Адже тільки тоді наші ангели-охоронці, наші мужні захисники відчують підтримку і опору. Я впевнена в тому, що завдяки кожному свідомому українцю: воїну, волонтеру, вчителю, лікарю, пересічному громадянину - ми сьогодні є вільною, незалежною Україною. Ця жорстока війна змінила кожного з нас, розфарбувала наше життя в різні кольори, на жаль, не яскраві, змінила цінності та пріоритети. Але незмінним залишається одне – віра в Україну і в нашу Перемогу.