Я проживав в Миколаєві. Раніше служив у міліції, тепер сиджу на пенсії. Я з міста не виїжджав. Та і куди тікати в 62 роки? Батьківщина-то тут.

24 лютого все почалося. Племінника чекав в гості зранку. Він приїхав з-під Слов’янська, а тут – ракети. Його і відвезли одразу. А у нас ракети на аеродромі вибухали. Війна є війна: люди гинуть, будинки руйнуються.

Води у нас немає, потрібно їздити набирати. А так - поки що кризи у нас не було: пенсію платять, жити можна. Ринки і магазини працюють, тут поки що немає кризи. От тільки вода одна. 

Поки що я живий, здоровий. Ну, сирени гудуть, прилітає. Страшно, звісно, щоб будинок не розбили. До сестри вже три рази прилітало, ну всі, слава богу, живі.

Коли війна закінчиться - це не від нас залежить. Тут кожен один нічого зробити не може. Треба розбити росію. Ми мріємо, щоб швидше мир настав і перемога була.