Оксана Черемісіна жила поруч із бердянським аеродромом. Вранці 24 лютого 2022 року вона прокинулася від вибуху. Разом із чоловіком вийшла на терасу й побачила прольоти ракети та заграву від ударів по льотовищу. На той момент доньці було п’ять років. Вона спала в іншій кімнаті разом із бабусею.

З часом обстріли ставали гучнішими. Маленька дуже злякалася після того, як побачила обстріл із вертольота неподалік від дому. Родина спускалася в підвал, хоча він не був пристосований для укриття. Коли російські війська заходили до Бердянська, Оксана бачила колони техніки, що рухалися трасою повз село. Військові пересувалися поблизу будинків і магазинів. Родина намагалася не виходити з дому й уникала будь-яких контактів. За продуктами ходили старші члени сім'ї. 

Згодом ухвалили рішення виїжджати. На блокпостах доводилося чекати по кілька діб. Після проходження «сірої зони» родина потрапила на український блокпост. В окупації, за словами пані Оксани, не можна було говорити про щось суто українське.