Історія Світлани відображає досвід родин українських військових, рідні яких, опинилися в російському полоні. Повномасштабне вторгнення роз’єднало її родину в перші дні війни, а місто Маріуполь перетворилося на зону масових руйнувань і загибелі цивільних. 

2 березня 2022, у день народження Світлани, мінометний обстріл зруйнував їхню квартиру — вибиті вікна, понівечені стіни. Згодом вона побачила, як на вулицях міста гинуть цивільні, як горять автомобілі й люди шукають порятунку в підвалах.

Чоловік Світлани — офіцер, військовослужбовець маріупольського гарнізону. Разом з іншими захисниками він за наказом верховного командування склав зброю та вийшов у полон. Єдиний короткий контакт — кількахвилинна розмова — став для Світлани підтвердженням, що чоловік живий. Зв’язку, листування чи інформації про умови утримання немає. 

Світлана говорить, що найбільший страх родин полонених — бути забутими. Вона згадує шлях евакуації з Маріуполя, допомогу незнайомих людей і підтримку інших родин. Попри можливість залишитися за кордоном, вона з донькою повернулася в Україну, щоб жити й чекати на повернення рідних та близьких з полону.