Жукова Діана, група ЕК-24-1/9, 1 курс, Кам'янський енергетичний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Черниш Юлія Павлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звуть Діана, мені вже 15 років. Моя Батьківщина – місто Авдіївка, Донецька область. Мій шлях не простий, адже війна у моєму житті розпочалась в далекому 2014 році.

Протягом кількох днів 2014 року Авдіївка була під окупацією ворога. Але нашим воїнам швидко вдалось повернути контроль над моїм рідним містом, і ми відчули себе у безпеці. Періодично місто піддавалось обстрілам збоку ворога. Іноді активність обстрілів посилювалась і мої батьки вирішили переїхати в місто Покровськ.

У війні ж 2022 року абсолютно все здалося незрозумілим. Я прокинулася, щоб йти до школи  і мені сказали, що почалася повномасштабна війна. Я не сприймала це за реальність, мені не хотілося вірити, що знову потрібно це пережити.

У ніч з 23 на 24 лютого я ночувала з бабусею, оскільки мої батьки були на роботі. Нам з бабусею було дуже страшно.

Саме цей день став найстрашнішим днем у моєму житті, адже почали обстрілювати сусідній будинок, стіни тремтіли, ми сиділи в коридорі і я плакала, було надзвичайно страшно...

Не довго думаючи після сильного обстрілу мої батьки вирішують, що я їду до Польщі, без них, а з бабусею. Мені так не хотілося їхати без своїх батьків, всю дорогу до Польщі мені було сумно, що їх немає поряд зі мною. Я боялася кожного навчального літака, кожного гучного звуку, навіть якщо стоїть якийсь гул, мені вже стає не по собі. У Польщі я пробула пів року, і нарешті повернулась додому в Україну. Потім я жила у Вінницькій області, там було спокійніше, я навіть вже забула, що таке обстріли щодня і щоночі. Потім моєму татові запропонували роботу та житло в Кам'янському, і ми переїхали ще раз.

У цьому промисловому містечку мені подобається, але я дуже сумую за своєю домівкою, своїм рідним містом Авдіївка,

там пройшло все моє дитинство і саме там я сформувалась як особистість.