Я пенсіонерка, мені 67 років. Живу в Снігурівці. Вдома була, включила радіо - стала сирена вити. Я і не думала, що це війна. 

До нас прийшли орки 19 березня і були по 10 листопада. Ні світла не було, ні води, ні газу, ні зв’язку, ні продуктів - нічого не було. Добре, що у нас річка Інгулець протікає – туди ми по воду ходили. Потім почали воду привозити і давати раз у два або три тижні.

Не думала, що я буду старість доживати у війну. А тоді снаряд впав у  мене в дворі: два вікна великих вилетіло, і третє, і сарайчик був - також на себе удар прийняв. От такий і шок. 

На росіян то взагалі страшно було дивитися, коли вони ходили по ринку з автоматами. Страшно дуже було.

В мене немає родини, я сама. Купила ліків, і так справлялася з усім. Без ліків дуже важко.

Хочемо всі, щоб швидше війна закінчилась. Я на майбутнє не загадую, живу сьогоднішнім днем.