Живемо ми в Снігурівці Миколаївської області. Мені 71 рік, чоловікові - 72 роки. Хворіємо, у нас постраждав дім: вилетіли і вікна, і двері, і все.

Ми знаходилися вдома, нікуди не виїжджали. Всю війну тут пробули, чекали наших. 

І бомбили нас, і в кухню нам залетіла ракета - ми чудом живі залишилися. Дідуся вдарило уламком по голові. Він зараз недочуває - оце таке горе нас настигло.

Дев’ять місяців окупації ми сиділи без пенсії. Відразу ми жили на дерті: купували дерть, пересівали і їли крупу. Води не було, світла не було. Надворі складали цеглу й так готували їсти. Коли летіли ракети, ми тікали. Так ми прожили війну.

Дякувати Богу, прийшли наші хлопці, і нам стало легше жити. Вони давали нам гуманітарну допомогу. І від Фонду Ріната Ахметова ми отримували. Дякуємо усім.

Ми все ще не можемо прийти в себе. У нас на Пасху знову прилетіло - є жертви. Страждаємо, звісно. Ми б і раді, щоб все це закінчилося, і жити спокійно.