Волочай Поліна Михайлівна, 14 років, 9-А клас, Іванківський ліцей №2 

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Ляшевич Юлія Володимирівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Моя рука виводить слово «війна». На жаль, це реальність. Для багатьох з нас в душі ще й досі 24 лютого. Наше життя розділилось на «до» та «після»…

Збройний конфлікт триває з 2014 року, але повномасштабне вторгнення розпочалося 24 лютого 2022 року. Тільки тоді я зрозуміла, що таке війна. Останній тиждень перед нещастям я була спокійна, тому що не вірила чуткам про можливий напад з боку Російської Федерації. Дуже добре пам'ятаю цей ранок, який, напевно, залишиться у пам'яті кожного українця на все життя.

Я прокинулась о шостій ранку від маминих слів, що розпочалась війна. Моя сім'я була шокована, ми не могли повірити, що в наш дім прийшла війна. Кожен з нас збирав тривожну валізу, а в цей час ракети летіли по містах нашої України.

Ввечері цього ж дня російські танки стояли на околицях нашого села. 25 числа із самого ранку вже було чути перші вибухи. В цей момент змінилося все. Події розвивалися дуже швидко. Того ж дня ввечері нас почали бомбити аж до самої ночі. Горіли будинки, лунали вибухи, навіть впала одна авіабомба. Сидячи в погребі під вибухами, я була налякана і хвилювалася за близьких мені людей. У сховку ми провели 3 ночі, постійно чуючи звуки канонади. Для мене це було, ніби все життя. Я і вдень і вночі була одягнута та готова бігти до сховища.

День за днем швидко минали. Не було вже ні світла, ні води, ні зв'язку. В перші дні було важко пристосуватися до таких умов. Але ж ми — українці, і ми справлялися з цими труднощами. Виходячи на вулицю, постійно відчувала пригнічення. Все навколо було якесь сіре. Хотілося кричати: «Чому й за що приготувала війна такі нелюдські випробування нашому народу?» Тієї краси, яка була раніше, я вже не відчувала. В небі кружляли літаки, які запускали ракети. Проходячи вулицями, які потрапили під обстріли, серце розривалося від болю. Будинки були обгорілі, ціла вулиця в селі була зруйнована авіабомбою.

Під час окупації жителі села допомагали одне одному, чим могли. Люди стали згуртованішими, дружнішими. Велика подяка працівникам «Хутору на околиці», які роздавали рибу жителям громади.

Окупація тривала 36 днів. В квітні нас звільнили від рашиських окупантів. Це був найкращий подарунок на мої 14 років. Я дуже вдячна нашим захисникам, що вони нас врятували. Ніколи не забуду, що вони зробили заради нас. Щиро дуже вдячна волонтерам, що привозили нам допомогу.

Ця війна забрала моїх знайомих. Дуже боляче розуміти, що ти вже ніколи не зможеш їх більше побачити. Після цих скорботних подій я почала цінувати всі моменти з близькими людьми.

Вірячи в Україну і ЗСУ, ми наближаємо нашу перемогу. Було б добре, якби кожна дитина не знала, що таке війна… Але ми це дізналися не зі сторінок підручника, а з власного досвіду. Багато дітей та дорослих залишаться морально і фізично інвалідами. Наше покоління зазирнуло у жахливі очі війни. Скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе в собі це слово! Але я дуже сподіваюсь, що ця війна змінить нас на краще. Як еволюція, коли можливо зробити неможливе — подолати, перестрибнути цілі періоди. Бо наша нація незламна, працьовита, дружня, гостинна, співуча, і ніхто її не здолає, бо в нас є сила, а сила в єдності. Нам є чим пишатися, нам є заради чого жити!