Білик Ольга, 14 років, учениця 9 класу Капустянського ліцею, с. Капустяни, Вінницька обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Лисогор Людмила Миколаївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Сьома ранку… Як завжди, ми з батьками снідали. Все було добре, але несподівано задзвонив мамин телефон. Телефонував мій брат, який живе за кордоном. У його голосі було чутно страх та тривожність. Він запитав, як ми і чи усе в нас добре. Нічого не підозрюючи, мама спокійно відповідала на запитання. Через кілька секунд, наважившись перебити брата, сказала: « У нас все добре, а що сталося?» Ми з татом, затамувавши подих та відклавши смачний сніданок, просто тихо слухали. З телефону ледь чутно пролунало: «Війна!!!» У цей момент в серці закалатало, і повітря в кімнаті ставало все менше й менше, потім - як в тумані. Перегляд новин, страх, пошук теплих та найнеобхідніших речей, підготовка до чогось страшного та незрозумілого.

Ми навіть не здогадувались, що цей жахливий день буде означати розлуку з рідною домівкою, близькими та Батьківщиною.

Через тиждень батьки вирішили, що я і мама в цілях безпеки їдемо за кордон до брата. А наступного дня батька забрали на війну.

Ця звістка дуже засмутила нас, але всі розуміли, що тато йде, аби захистити свою сім’ю і весь український народ. Боляче було дивитись на бабусю, яка з болем і гордістю проводжала свого єдиного сина.

Наш шлях був дуже довгим та важким. Багато людей, які тікали від жахіття в невідомість, залишивши свої домівки, стояли поруч зі мною, а в їхніх очах читався страх і розпач.

Приїхавши до Польщі, українці були приємно вражені, з якою гостинністю, любов’ю і розумінням зустріла всіх сусідня держава. Але душевного спокою все одно не було, бо кожну хвилину ми розуміли, що відбувається в рідній неньці Україні. На жаль, там ішла війна. Думка про те, що тисячі наших мужніх захисників та захисниць боронять рідний край, ризикуючи власним життям, а з ними мій батько, тривожила ще більше.

Важко збагнути, чому країна,з якою довгий час Україна товаришувала,так підло вдарила в спину, забираючи сотні тисяч життів та ламаючи долі. Я в Україні,на своїй рідній землі, і мрію, щоб це жахіття скоріше закінчилося , настав мир, батько повернувся додому, запанувало спокійне, мирне життя.

Все буде Україна!