Історію подано мовою оригіналу

Зранку ми почули обстріли, а через декілька днів із Каховки пішли колони. Ми більше місяця були вдома. Світла, води не було – вирішили виїхати. Було вже п’ять блокпостів. Ми ще пробралися, нас випустили. Потім вже нікого не впускали і не випускали. Вісім місяців нас не було вдома. Виїжджали в свою Миколаївську область, до міста Первомайськ, було там спокійніше. Нас у Первомайську гарно прийняли, люди допомагали. 

Дуже було приємно, як дізналися, що нас звільнили, і ми можемо повернутися додому.

Ми самі собі садили город, а повернулися через вісім місяців - аж як нас звільнили. Важко було. Не було дрів, вугілля, ми повернулися в нікуди. 

Дружина хворіє, у неї високий тиск, погано ногами ходить. З опаленням у нас проблеми, і на даний момент немає де дрова придбати і вугілля. Якось так виживаємо.

Усі на нервах, переживають. Як оце хлопцям в окопах в таку погоду? Ми - в хаті, в теплі, в добрі, от хлопцям там - проблеми.

Мріємо, що настане мир і все буде добре, наша Україна буде нашою Україною, наша земля буде нашою землею. Усе відбудується, налагодиться.