Я з Берислава. Навчаюсь у Новій Каховці. Мене там ледь не розстріляли. 

24 лютого я перебувала в гуртожитку у Новій Каховці. Прокинулась від сильного вибуху, від якого вилетіли шибки. Почалася паніка. Всі бігали по гуртожитку, намагалися зрозуміти як виїхати. Проте нас не відпускали, сказали очікувати на батьків. Всі плакали. Татові довелося домовитися зі знайомим чоловіком, щоб мене забрав. 

Коли ми виїжджали, побачили колону військових. Ми спочатку подумали, що це наші. Почали їм махати і сигналити. А вони стали розстрілювати людей. Там розстріляли мою знайому, бо вона дуже пізно виїхала. Я її кликала з нами. Вона поїхала на таксі, і їх орки розстріляли. Я плакала, коли про це дізналась. 

Мій батько живе з іншою родиною. Запропонував виїхати з ними. Я, звісно ж, погодилась. Моя мама залишилась на Херсонщині. У нас постраждав будинок - вікон немає. 

Коли ми виїжджали, орки причепились до мене за пляшку звичайної води. Орк наставив на мене зброю, висловив підозру, що це алкоголь. Вони оглядали машину, перевіряли телефони. Були претензії до емблеми на моєму кімоно (я займаюсь рукопашним боєм), до зовнішнього вигляду. Вимагали щоб я зняла куртку і светр. Декого роздягали. 

Ми їхали через Давидів Брід. Загубились, кружляли якимись полями. 

Найважче те, що мами поряд немає. Я ніколи не жила разом з батьком. Дуже хвилююсь за маму, яка опинилась в окупації. Вона розповідає, що там немає води, цукру. 

Дуже складно звикати до нових реалій, жити без найрідніших. 

Приємно, що почався контрнаступ по звільненню Херсонщини, і я дуже сподіваюсь, що мені вдасться повернутися додому. Нехай там нічого не буде, але я повернусь. 

Буду більше приділяти часу батькам. До війни мене вдома майже не було. Не цінувала.