Мене звати Ганна, я з Бахмута. Я залишилась без житла, роботи. Була вимушена покинути стабільне життя, тепер живу в постійній невизначеності. Не знаю, як жити далі і куди рухатися. Не можу побачитись зі своїми близькими, які залишилися на окупованій території.  

Перший день... З ранку було декілька сильних вибухів, я почала збиратись на роботу і читати новини. Зрозуміла, що дитина в школу сьогодні не піде і я, мабуть, на роботу також. Хоча більше не було вибухів, але обстановка була напруженою. Я писала усім своїм знайомим і родичам у Росії, сподівалась, що вони зможуть вплинути на керівництво держави, коли узнають правду. А потім ми зібрались і пішли ночувати у підвали шампанського заводу, тому що там почувалися у безпеці. 

Я сказала дитині: "Прокидайся, сьогодні до школи не підеш, почалась війна". Вона відразу прокинулася, була налякана і засмучена.

Найстрашніший момент - той, коли стало відомо, що повністю зруйнована наша квартира.

Ми постійно живемо у психологічному напружені і не усвідомлюємо проблеми, пов'язані з цим. Ми вже майже рік мешкаємо у Миколаївській області, а донечка не може знайти собі друзів.

В мене залишись ключі від квартири, з брелоком, який власноруч зробила моя донька мені на восьме березня.