Мене звати Людмила Анатоліївна. Я з міста Кривий Ріг. Ми – родина військового, який зник безвісти, захищаючи нашу країну. Залишилось двоє неповнолітніх дітей. 

Зранку, коли почалася війна, ми, мабуть, ще не до кінця розуміли, що відбувається. Ми з чоловіком збиралися на роботу, молодший син пішов садок, старший син залишився вдома, тому що зі школи повідомили, що у нас повномасштабне вторгнення.

Було дуже страшно за дітей, паніка та тривога і повне не розуміння, що робити далі.  Діти були злякані. Коли почалися обстріли в місті і були прильоту в житлові будинки, які знаходилися поруч – це найжахливіше. І те, що дитина втратила найріднішу людину - батька.