Я працюю і навчаюсь у Покровську, але часто приїжджаю до батьків. Через війну моє життя кардинально не змінилося. Першого дня, коли почали стріляти і полетіли «Гради», я тільки закінчив школу, готувався до іспитів і мені потрібно було проходити незалежне тестування. Я складав іспити дистанційно, бо до школи не можна було йти, потім вступив до Покровська і переїхав до гуртожитку.
Від обстрілу наше село особливо не постраждало. Єдине – неподалік лікарні впав снаряд і там вилетіли вікна. Наразі немає таких обстрілів, як раніше, коли постійно стріляли, весь час були якісь вибухи, шум.
Була така ситуація, коли я йшов до бабусі, ми їй допомагали. І в цей час почали стріляти "Гради". Вони летіли над головою. Це був найстрашніший момент за ці роки. Були випадки, коли дуже стріляли, і ми сиділи в підвалі.
Людям сильно допомагала гуманітарна допомога від благодійних організацій: фінансова, або продуктова, або одяг.
Неподалік нас є баптистська церква, і вона взяла під опіку 15 або 20 сімей, у яких є діти. Вони дуже допомагають дітям та продуктами, і матеріально, щовихідні влаштовують для батьків зборів.
Особливої мрії у мене зараз нема, я живу одним днем.
