Білоцерківець Аліна, І курс, Білоцерківський фаховий коледж сервісу та дизайну

Вчитель, що надихнув на написання — Вітвіцька Юлія Борисівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни назавжди змінив моє життя. 24 лютого 2022 року ми з сім’єю вирушили в дорогу, що вела нас далеко від дому — за кордон. Опинившись у Чехії, (жили там пів року) ми адаптувались до нових умов, звикали до чужої країни та незнайомого життя. У перші дні і навіть тижні здавалося, що це тимчасово, що ось-ось усе повернеться до норми. Але війна мала інші плани.

Час минав, а питання повернення додому ставало все складнішим. Ми з мамою постійно розмовляли про це, але вона боялася. Не було впевненості у безпеці, та й з житлом залишалися питання. Тато ж наполягав на тому, що ще зарано повертатися. 

У Чехії все було більш-менш стабільно, але думки про Україну не полишали нас ні на день.

За ці місяці я встигла переосмислити багато речей.

Спілкування з подругами стало для мене важливою підтримкою. Ми ділилися страхами, мріями, обговорювали майбутнє.

Але з часом наші шляхи почали розходитись. Війна змінила не тільки зовнішні обставини, але й нас самих. Інтереси, які колись нас об’єднували, більше не здавалися важливими. І поступово ми перестали спілкуватися.

Повернення в Україну нарешті стало реальністю. Це був непростий крок, але ми знали, що рано чи пізно це станеться. Та навіть вдома війна продовжувала бути поруч.

Найважче мені було, коли я лежала в лікарні. Особливо у ті ночі, коли я чула вибухи за вікном.

Кожен звук приносив із собою нову хвилю страху та невизначеності. Найстрашнішим був той момент, коли вибухи лунали в ніч перед операцією. Я не знала, що буде завтра, і чи взагалі настане це завтра.

Проте не всі зміни були негативними. Після повернення я почала займатися танцями, що стало для мене справжнім порятунком. 

Танці допомогли мені знайти новий спосіб виражати свої почуття та забувати про всі тривоги.

За цей короткий проміжок часу я зрозуміла, що не завжди варто прагнути спілкуватися лише з тими, хто тобі подобається. Важливо також цінувати тих, хто хоче спілкуватися з тобою. Коли ми з дівчатами готувалися до звітного концерту, наша команда настільки здружилася, що навіть, не зважаючи на обмежений час, ми стали справжньою родиною.

Ці 1000 днів навчили мене багатьом життєвим урокам: бути сильною, відкритою до нових можливостей і цінувати справжню підтримку. Війна забрала багато, але вона також показала мені, як важливо цінувати кожну мить і людей навколо.