Безсмертна Вероніка, 14 років, ЗОШ I – III ст. № 25, Новодружеськ
Коли почалась війна я, була маленькою і майже нічого не пам’ятаю, але я пам’ятаю хвилювання і страх за своє життя. Події розвивалися стрімко, над вулицею літали літаки і вертольоти дуже близько до землі, і це було дуже страшно. Але найстрашнішим було чути постріли на нашій улиці, все те, що відбувалося навколо було дуже страшно.
На вулицях не було практично нікого, люди сховалися у підвалах та боялися вийти. Місто ніби вимерло, а на вулиці не було живої душі.
Я прожила і забула про все це, як страшний сон. Коли згадую, що відбулося сім років тому, розумію всі цінності життя. І найголовніше в житті – це вчитися, мирно вирішувати конфлікти.
