Мені 43 роки. Я з дітьми жила в селищі Високопілля Херсонської області, працювала в перукарні.

Окупанти зайшли в наше селище 13 березня. Я не збиралася виїжджати, бо думала, що їх швидко вигонять. Зрештою, довелося провести в окупації півтора місяця.

За цей час я бачила, як зникали й гинули люди. Росіяни обстрілювали нас з різної зброї – побили всю інфраструктуру. Не залишилося жодного магазину й аптеки.

Ми з односельчанами ділилися одне з одним усім, чим могли. Майже не було хліба й продуктів. Найстрашніше – коли діти просять їсти, а їжі немає. Потім люди почали масово виїжджати. Я з дітьми виїхала в Кривий Ріг. Там волонтери поселили нас, нагодували, видали гуманітарну допомогу, зокрема й від Фонду Ріната Ахметова. Ми дуже вдячні за все.

Евакуація була складною Ми з дітьми прийшли до місця евакуації. Чекали п’ять годин. За цей час одна жінка померла. Того дня росіяни так нікого і не випустили.

Вдруге ми спробували вибратися на Великдень. Пройшли п’ять російських блокпостів. Окупанти копирсалися в речах, забрали мобільний телефон та інші речі, які їх зацікавили. Ми збрехали їм, що їдемо в Херсон, а самі поїхали в інший бік. Волонтери переправили нас через річку. На протилежному березі нас забрали інші волонтери. Ось так ми й переміщалися.

У моєму будинку жили окупанти. Вони вкрали все майно. Потім наші військові організували в ньому медичний пункт.