Мій світ звузився до розмірів нашої хати, коли ми опинилися в ізоляції, а життя перейшло в режим онлайн. Чоловік втратив роботу, сім'я опинилася в складних життєвих обставинах, і ця безпорадність лише підсилює емоційний тиск. Кожен мій день тепер пронизаний тривогою, адже старший син зараз у лавах ЗСУ, захищає країну, і серце розривається від хвилювання за нього.

Ми живемо за 25 км від райцентру, тому живе спілкування зараз обмежене. Морально і фізично дуже важко витримувати цю самотність. Найбільший біль завжди повертає в той день, коли наше село окупували. На початку війни тут стояли величезні колони ворожої техніки. У той час, коли навколо панував хаос окупації, наш сусід вбив сусідку та заховав її тіло, скориставшись цим беззаконням. Цей подвійний страх перед зовнішнім ворогом і людською жорстокістю назавжди закарбувався в пам'яті.