Я живу у місті Слов’янськ. Мені 34 роки, працюю на залізниці. 

24 лютого йшов на роботу, а у місці вже був ажіотаж. До цих пір не можу оговтатися. 

Моя родина в Полтавській області. Я теж сюди приїхав, а потім знову поїду. Ми виїжджали у квітні. Було важко, не було грошей щоб заправитися. 

В мене був трошки якийсь капітал накопичений, а потім прийшлося роботу шукати в Полтаві. Я там працював, ну і гуманітарну допомогу давали.

Людей шкода. Незрозуміло, як і коли все це закінчиться. Найбільше шокують обстріли по всій Україні. Загарбники все лізуть і лізуть, і не знаєш, що буде завтра. Живемо одним днем.

Мені якби війна закінчилась найскоріше, бо це якийсь жах! Хотілося б, щоб вона взагалі не починалася.

Майбутнє хочу бачити мирним, без війни, у вільній країні.