У перший день війни я почула, як летять літаки. З новин дізналась, що бомблять летовище у Луцьку. Я працюю вчителькою, тому писала пам’ятку для учнів, як подолати тривожність. Моніторила новини, аби дізнатись, куди підуть росіяни. Перші декілька діб не спала, боялась пропустити обстріл. Зі мною була і моя мама, бо разом переживати страшні події було спокійніше.
Найбільше мене шокували події у Маріуполі та Бучі. Також мій біль - це дядько на війні. Його поранили, він довго лікувався у госпіталі.
Під час війни мене приємно вразило єднання людей, це дуже важливо. Я находжу сили у дітях. Рада бути їм корисною. Також допомагаю безпритульним тваринам, годую їх, піклуюсь, як можу.
Після перемоги дуже хочу, аби моя родина зібралась за родинним столом.
