Дарія Шевченко, 9-Б клас, Смолінський ліцей №2 Смолінської селищної ради Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурла Олена Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна – це час, коли допомога є не просто необхідною, але й дійсно обов’язковою. Допомога проявляється усіма можливими способами: її надаємо ми, її надають нам, те саме відбувається і з людьми навколо, які також надають та отримують її.

Одним із найкращих і найвидніших проявів допомоги українського народу одне одному став волонтерський розвиток. Він набув стрімкого поширення на початку повномасштабного вторгнення, а поки війна продовжується, українці лиш все більше і більше доводять свою готовність допомагати одне одному. Волонтерство має багато різних видів: допомога сиротам та хворим, людям без будинку, тваринам. Та певний його вид наразі є найяскравіше вираженим – допомога військовим. Передача амуніції, збори коштів на різноманітне оснащення, плетіння сіток, медична та психологічна допомога, навіть, здавалося б, прості малюнки, листи й відеозвернення – усе це підтримка, котра все ще є дуже важливою для наших бійців. Вона не тільки дає сили і можливість продовжувати боротися за безпеку, але й нагадує військовим, за кого вони воюють та на захисті кого стоять.

Волонтерство не обійшло і мою родину. Ми з батьками займалися гуманітарною допомогою Збройним Силам, надсилаючи продукти, засоби особистої гігієни, медикаменти тощо; я приймала участь у деяких зборах, а моя бабуся регулярно донатить на них.  Надовго я  збережу спогади про те, як батьки готують багато лотків з тією чи іншою їжею, проводять на кухні чи то весь день, чи то весь вечір, аби наготувати стільки, скільки можливо… І моя сім’я – це лише маленька частинка прикладів того, як народу кортить зробити усе, що в його силах, заради захисників. А тепер уявіть, скільки підтримки походить загалом від усього народу, скільки коштів щоденно витрачається на допомогу Збройним Силам України, скільки сил витрачається і цивільними, і армією. І це не просто цифри чи статистика - це історії людей, які щодня свідомо обирають не стояти осторонь, замість цього йдучи по шляху наближення до перемоги. Це студенти, що відкладають кишенькові гроші, пенсіонери, які, маючи скромну пенсію, все одно перераховують частину на потреби армії, підприємці, що передають техніку й транспорт, учні, які плетуть сітки на перервах або уроках, організовують різноманітні акції та ініціативи… Відданість українців волонтерській справі є доказом нашої єдності, а єдність зі свого боку є важливим кроком для наближення до позитивного для нас закінчення війни.

Отже, волонтерство стало не лише відповіддю на виклики воєнного часу, а й символом незламності, людяності та єдності українського народу. Любий внесок, навіть якщо він здається незначним – кожен із них є ланкою у великому ланцюзі взаємопідтримки, який тримає нашу країну в найтемніші часи. І поки усередині людей зберігається бажання допомагати, ми не втрачаємо надії. Адже саме через спільні зусилля й турботу одне про одного ми щодня наближаємо той довгоочікуваний день, коли над Україною знову запанує мир. І, чесно, на мою думку, навіть після війни ця культура взаємопідтримки залишиться з нами, бо тепер ми знаємо, що найбільша сила полягає в умінні об’єднуватися у скрутні часи.