Коли ми дізналися про початок російського вторгнення, ми були дома та спали, прокинулись від звуків вибухів. Ще деякий час ми були вдома, а потім евакуювались.
Найскладніше було покинути домівку та знайти нове житло, грошей майже не було, вистачило лише заплатити за квартиру і все. Найбільш шокують вибухи, це дуже лякає. Стикалися з гуманітарними проблемами, але завдяки небайдужим людям та благодійним фондам, було легше.
Ми живемо разом, війна позначилась погано, особливо на дітях, вони стали всього лякатись, старший син має аутизм і йому найскладніше, він прислухається до всього. Зараз я роботи не маю, до війни процювала кондитером.
Речі, які нам вдалося забрати з дому, нагадують про рідний дім, який постраждав від ударної хвилі. Нас зворушило те, що дуже багато людей допомогають. Це дуже приємно та необхідно.
