Були вдома ,спали і спочатку навіть не зрозуміли, що за гуркіт! Потім не могли деякий час повірити, що це не жахливий сон. Живемо на околиці міста, якраз вони йшли на нас. Жахів побачили чимало, більше року не було вікон у квартирі, багато чого потрощено досі.

Шокував факт взагалі війни! Як таке можливо в цивільному суспільстві у 21 столітті, за що мої діти повинні день і ніч бути у підвалі, чому вони бояться гучних звуків і їм страшно спати вночі!?? За що це нам ?? За що таке дітям??

Звісно зіткнулися з гуманітарною катастрофою, не працювали ніякі крамниці, а ті що працювали то по 2-3 години, черги неймовірні, та і не раз по чергам "прилітало"!! Допомогали волонтери, велике їм спасибі!! А зараз крамниці відкриті, але малу дитину ні з ким лишить. Я не ВПО, дітей двоє в мене, а всюди критерії для допомоги або впо, або богатодітні!! Жах, якщо я залишилася в Харкові, мені не треба? І двоє дітей не хочуть їсти , а троє хочуть??? До війни працювала продавцем, зараз не працюю, малий ще зовсім малий, дохід 860грн, все.

Залишила у себе уламки ракети, які знайшла вдома, саме вони розбили вікна, зробили дірки в стінах, меблях. Хоча той жах довго не забудеться і без сувенірів.

Була зворушена, коли одна благодійна організація поставила мені вікна, хоча не займаються моїм районом. Подзвонили мені за 2 дні до мого дня народження і сказали, що зроблять мені вікна. Це був надзвичайний подарунок! Велике їм дякую.