З рідного міста ми виїхали 6 березня 2022 року, і з того часу наше колишнє життя закінчилося. Останній раз у своїй рідній домівці ми були 24 лютого 2022 року, а далі все перетворилося на суцільний жах. Після початку повномасштабного вторгнення ми були змушені жити у підвалі, повністю відрізані від світу, без жодного зв'язку та розуміння, що буде далі.

Наш примусовий виїзд з дому став для дитини величезною психологічною травмою. Навіть після того, як ми вирвалися, вона продовжувала чути звуки вибухів, які переслідували нас, і на власні очі бачила, що нашої рідної домівки вже просто не існує - її знищила війна.

Деякий час ми жили у родичів, пізніше переїхали у Рівне, але згодом обставини змусили нас переїхати знову. Ми продовжуємо шукати безпечне місце та намагаємося жити далі. Дитина, попри всі пережиті жахи, намагається триматися і розвиватися: самостійно вивчає англійську мову, займається вдома спортом та захоплюється бісероплетінням, знаходячи в творчості хоч якийсь спокій.