Ірина, яка бачила війну у кіно, вважала, що боятися немає чого. Коли ж зустрілася з нею віч-на-віч, усвідомила весь жах і тривогу, яка охоплює мирних. Жінці довелося вивозити з-під обстрілів літніх батьків і наново влаштовуватись у житті. Зараз вона мріє не лише про мир, але також про повноцінну сім'ю та дитину.

Я працювала медсестрою у лікарні Донецька. Навіть не думала, що війна – це так страшно. Раніше думала, що просто постріляють, як у фільмах, і все. Але коли реально відчуваєш, що воно близько, відчуваєш якесь дивне відчуття. Я була в Мар'їнці, коли все почалося несподівано і негадано, просто зазнала шоку.

Пам'ятаю, як із хворими батьками викликали таксі, і доводилося в Курахове їхати, куди-небудь бігти. Нам надали притулок у лікарні. Коли батьки померли, я повернулася до Мар'їнки. А потім знову почалися обстріли. Страшно, роботи не було. Так я почала шукати житло і опинилась у будинку ветеранів.

Квартира в Мар'їнці нежила, довго стояла без вікон. Нещодавно мені допомогли вставити вікна, але там немає води, опалення, газу.

Я поки незаміжня, мрію про сім'ю, дитину, але поки не склалося.