Клевчук Анна, 9-б клас, Семенівський ліцей № 1  імені М. М. Хорунжого

Вчитель, що надихнув на написання — Заложчик Зоя Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

СПОГАДАМИ – ДО МРІЙ!

«Лий, зливо, лий

Відмивай нас всіх від бруду, літній дощ

Ми втомились як ніколи від зими»

Андрій Хливнюк

 

Галерея мого телефону: 2022 − 2024 роки.

− Алло...

− Дитинко, усе добре буде, чуєш?! Прорвемося! Міцно обіймаю, привіт рідні...

Зв’язок обірвався… Абонент недоступний… Тисячі думок умить зникли, здавалося, усі знання й десятки прочитаних книг стали попелом у моїй голові.

Це саме той випадок, де напевно не знаєш, коли буде наступний дзвінок і чи буде він узагалі. Дядько став моєю найбільшою вірою в майбутнє.

Щоразу, коли бачу його втомлені очі й щиру посмішку, теплом огортає серце…

Перша світлина з ним після його поранення біля госпіталю: дядько годує голубів, теплий і водночас холодний травень…

Наступне − скриншот чату з подругою:

− Ти бачила наших на «Євробаченні»?

− Я в захваті! Уже зробила плейлист з їхніми піснями!

− Потужні дівчата! Знай наших!

− Ми обов’язково повинні побувати в них на концерті! Після перемоги тільки їхні хіти й звучатимуть.

Незважаючи на обставини, дивлячись ворогу в очі, ми показуємо нашу силу та міць кожного дня!

Одні з улюблених − світлини з однокласниками: наш перший у селищі ярмарок смаколиків і сувенірів під звуки сирени влітку 22-го: усі кошти – для ЗСУ (ми з подругами ініціювали, потім увесь ліцей підхопив); на цій − виготовляємо обереги на передову; наступні – плакат із нашими синьо-жовтими долоньками й вітаннями бійцям і їхня − вже з отриманим від нас привітом; ще одна – на Миколая сюрприз: вив’язані шкарпетки від класного керівника наповнюємо цукерками й щирими побажаннями; а ось – на ювілейний день народження Тараса Шевченка зробили захисникам «захалявні книжечки» з найпотужнішими афоризмами Кобзаря, щоб підтримати їхній бойовий дух! А далі… Одна за одною… Гортаю… Гортаю… Це не просто галерея мого телефону – це «Галерея мого серця»! Саме так я підписала цей альбом із такими безцінними моментами життя! І остання на цей час – найдорожча: скрін, який прислала наша давня знайома – волонтерка Наталія Павлівна від бійця з передової після чергового затяжного пекельного бою: «Окрема подяка за дитячі листи. Перечитав увечері… Так приємно на душі стало…» Ось що надихає не зупинятися!

Схід сонця асоціюється з початком чогось нового, початком життя… На цій світлині схід особливий: після тривожної ночі на небі ніби переможний знак від наших Янголів. Українці крилаті: їм ґрунту не треба, коли земля страждає − допомагає небо!

В обіймах з другом − світлина зі шкільного укриття: під час тривоги важливо бути разом. Фото доволі кумедне: з ріжками над головами й дивними обличчями… Після відбою продовжуємо захист наукових проєктів: таке сьогодення! Навчаємося! Творимо! Бо ми − незламні!

Ці 1000 днів – не тільки страх і сум, це мої відверті сповіді в патріотичних творах, вони і є мій щоденник! Це перемоги у міжнародних, всеукраїнських та обласних творчих конкурсах, які для мене важливі, бо їх меседж – віра в Перемогу, подяка нашим захисникам!

Чергова нагорода. Приїхала з батьками в столицю на вручення. Найдорожча світлина засвідчує ціну наших мрій: площа Незалежності, рясно-рясно майорять маленькі прапорці… На очах бринить самотня сльоза жалю...

Останнє фото − Львів після зливи. Здавалося, дощ зміг би змити всі наші болючі спогади, та він став символом сліз, бо небо за Нашими плаче…

Коли закінчиться війна, можливо, я вже стану дорослою, але обов’язково збережу цей фотоальбом-згадку про мою юність. Так, можливо, вона не така яскрава та весела, якою могла б бути, та не боюся я йти в майбутнє: ми власноруч його створимо, оберемо щасливу нашу стежку, бо об’єдналися навіки! І пам’ятаємо слова В’ячеслава Липинського: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути»!