Сім’я з двома дітьми переїхала подалі від дому, щоб врятувати себе і дітей. 

Вранці ми всі відпочивали в своїй квартирі в Харкові. Раптом пролунав вибух, одинадцятирічна донька вбігла до нас з чоловіком у кімнату дуже налякана. П’ятирічний син ще спав… Згадуючи все це, я рада єдиному – що ми всі були вдома, разом з дітьми. Я навіть не можу уявити, яка була б паніка у всіх, якби діти були у садочку й у школі, а ми – в іншому кінці міста на роботі.      

Було дуже важко пережити постійні вибухи, а ще я постійно боялася за дітей та житло.

Ми виїхали в Дніпро, бо знали від знайомих, що там дуже добре дбають про тимчасово переміщених осіб. Живемо разом з родиною, не кидаємо один одного.         

Кожен день переживаю за всю Україну та її жителів. Робота є, але вже не така, як раніше. Наші особисті речі – якийсь одяг, взуття – нагадують про той час, коли ми сиділи у підвалі та ночували там із дітьми.