Попри страх покинути рідну домівку разом із дітьми, Олена зустріла щиру підтримку від незнайомих людей. 

24 лютого вранці я мирно спала вдома зі своєю родиною. Мабуть, найважче для мене було виїхати з дому разом з дітьми.

Скласти все наше життя в авто і їхати невідомо куди було дуже важко, але добрі люди допомагали нам всюди.

Зараз я з дітьми, сестрою і племінником за кордоном. Наші чоловіки залишились в Україні.

Не дивлячись на таку страшну війну, завжди відбуваються такі душевні події, які мене розчулюють. Це – допомога від людей, історії порятунку, людяність, бо вже здавалось, що все в світі пішло не так… Та й просто українська пісня розриває душу.

В останній передвоєнний рік я відкрила ресторан, а зараз у мене немає роботи. Що можна планувати сьогодні? Тільки жити!