Шевцов Роман, 9 клас
Комунальний заклад «Харківський ліцей № 144 Харківської міської ради»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шпаковська Ольга Миколаївна

Війна. Моя історія

Говорять, що цей день поділив життя українців на до і після. Хоча усвідомлення прийшло не одразу, ніхто не міг повірити, що війна може початись отак зненацька в прогресивному 21 столітті. Нескінченні вибухи вселяли острах та безнадійність, з кожною годиною стаючи все ближче і ближче. Того ж дня ми вирішили виїхати з міста в село під Харковом, прихопивши найважливіші речі та все, що траплялось під руку. Отак, без розуміння де та як ми будемо жити найближчі дні, що буде з нашим житлом, а найболючіше — що станеться з батьками мами, які потрапили під окупацію, та чи побачимо ми їх коли-небудь знов. Невдовзі, розуміючи, що вороги просуваються дуже швидко, було прийнято рішення виїхати до Польщі.

Ми просто їхали, щоб якомога швидше відчути себе у безпеці та не хвилюватись, що в будь - який момент можемо потрапити під обстріл, не знаючи, що нас чекає у сусідній країні та як наново там будувати своє життя.

З першого ж дня перебування в Польщі, ми не могли усвідомити, що так далеко від рідного міста, що довелось отак враз покинути свій дім та податися незрозуміло куди. З кожним місяцем було все складніше там перебувати, надія повернення додому потроху згасала, а хвилювання за дідуся і бабусю не вщухали, незважаючи на те, що нам вдавалося час від часу хоч якось підтримувати з ними зв'язок. У вересні ми отримали благу звістку — наші воїни змогли звільнити село, де жили мамині батьки, але радість протривала недовго, адже майже одразу після звільнення, село щоденно почали обстрілювати вороги. Тільки після декількох місяців жахіття їх змогли вивезти волонтери до Харкова.Минув рівно рік, перед тим, як ми знову повернулись додому, постійно хвилюючись та сумуючи за Батьківщиною та родичами. Цей рік подарував нам великий спектр емоцій: від радості подорожей новими країнами та нових знайомств до невгамовного смутку та печалі через відірваність від усього рідного.

За цей час ми всі дуже змінились, наше життя ніколи не стане такими як колись, але я вірю, що настане час і ми всі зберемось за столом, щоб відсвяткувати перемогу.