У мене п'ятеро дочок, одинадцять онуків, одинадцять правнуків і один праправнук. Я пишаюся, що у мене така велика сім'я. Але вона розпалася з початком війни.
Поруч зі мною тільки дочка Марина. Вона мій порятунок від самотності.
Війна як почалася, так усі й виїхали з нашого села. Залишилися жити тут люди похилого віку здебільшого. Молоді мало, роботи немає.
Ми живемо в старому будинку, йому скоро 100 років. Вулицею пройти страшно – будинки порожні, усе темне, ні з ким поговорити.
На нагрівання йде дуже багато дров. Такі витрати нам двом не до снаги. Іноді й мерзнемо. А що робити? Закутаємося й сидимо. Щоб вижити в холодну пору року, запасаємо продукти, садимо городи.
.png "«Досі хліб привозять двічі на тиждень»")
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.png "«Дитина сильно злякалася, і ми поїхали»")
