7 місяців окупації, нелегке рішення покинути все, забрати дітей та тікати в невідомість. Розлука з мамою. Страшна дорога на підконтрольну територію: обстріли, фільтрація, погрози та приниження. Свобода, наш прапор та наші воїни... Але страх, що далі? Пошук житла, нова школа для доньки... Морально тяжко, бо все чуже та незнайоме. Страх за рідних, що лишилися вдома: через 2 місяці вдалося виїхати чоловіку. Влаштувався на завод по ремонту воєнної техніки для хлопців. Я ще в декретній відпустці. Старша донька ходить до школи, але бачу, що важко, сумує за друзями.

Вірю в ЗСУ, вірю в нашу Перемогу, але цей час треба пережити...

В окупації була жорстокість, ненависть зі сторони окупаційної влади, страх за життя дітей. Гуманітарна катастрофа була вже через місяць після окупації. Не було нічого, окрім хліба та запасів з дому.