Вольвач Дарина, 9 клас, Печерський ліцей №75

Вчитель, що надихнув на написання — Онищук Людмила Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна принесла нам, українцям, дуже багато горя. У нас зараз чорна смуга в житті. Але я вірю, що скоро вона закінчиться, та наше життя знову наповниться новими яскравими барвами. Вірю!

Моя історія починається так, як і у всіх. Я прокинулась не від звуку будильника, а від вибухів. Я навіть не могла уявити, що почалась війна. Було чути вибухи, тоді я думала, що це якийсь страшний сон, і мені якнайшвидше хотілося прокинутися, але це був не сон… Тоді я не на жарт злякалась, бо ось недавно згадували про минуле, безтурботно жили - і ось війна… Мене охопила паніка, того ранку я не знала, що робити, куди бігти, які речі збирати.

Мене заспокоїла трохи мама, і ми з сестрою почали збирати свої теплі речі, мама зібрала документи, ліки, коштовності. Далеко йти не довелось, бо укриттям для нас був підвал нашого будинку, там було дуже багато людей, кожен біг під вибухи та крики.

І ось уже майже тисяча днів війни, яка досі триває… Наші мужні та відважні захисники та захисниці боронять нашу землю, щира велика подяка їм за хоробрість та незламну силу волі.

Війна принесла розруху в наші міста та села, дуже велика кількість зруйнованих будівель, заводів, спалених лісів та полів.

Гинуть наші хоробрі воїни та мирні жителі…

Я вірю в те, що війна найближчим часом закінчиться і наша нація дійсно підніметься з попелу, оживе неначе птах фенікс, ми відбудуємо наші міста і села. В Україні буде панувати мир і спокій, але ми завжди будемо пам’ятати і шанувати загиблих воїнів, завдяки кому ми продовжуємо жити. І вірити, що ніколи знову не прийдеться переживати такий важкий час нашій Державі.

З вірою у Перемогу!