Гергелюк Ірина, 11 клас, Поліський ліцей Березнівської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Козлюк Наталія Григорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну. Той ранок я не забуду ніколи. При першій новині про початок війни промайнуло безліч емоцій: страх, шок, необізнаність про те, що буде далі.

Перші дні війни промайнули ніби в тумані, в паралельній реальності. Здавалося, що з цього життя можна піти в будь-який момент.

Оскільки в нашому регіоні не було бойових дій, ми трохи увійшли у ритм нового життя. На той час я була меншою, якось сильно допомагати нашим землякам і захисника матеріально не могла, то ми з друзями ходили плести маскувальні сітки, допомагали старшим людям з приготуванням їжі для військових.

З нашої шкільної родини також надходить допомога для родин захисників з нашого села і самим захисникам.

Проводяться різноманітні благодійні заходи, виручені кошти з яких ідуть на допомогу.

Ось у такому темпі промайнуло декілька місяців. Але читаючи новини, бачачи, які звірства виробляли з нашими людьми, серце розривалося на шматки. Не знаючи як допомогти людям, хотілося кричати.

Постійні повітряні тривоги збивають ритм життя. Блекаути також. Масовані ракетні обстріли вселяють непоборний страх. Хоча, що казати, 

я маю змогу проводити свій вільний час з друзями та родиною, нормально навчатися, маю харчі на столі, а є люди, діти, в яких немає змоги просто нормально жити.

Інколи почуття провини, думки про те, чому все так відбувається, поглинають мене повністю.

Ось таке зараз життя, коли переймаєшся за кожного українця, щоб всі жили в спокої.

Кожного разу, відвідуючи похорон захисника-односельчанина, який прибув «на щиті», розумієш, яка висока ціна нашого мирного майбутнього. 

Таке теперішнє життя. Такі тисяча днів війни…