Сюсько Роман, група 301, Нетішинський професійний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ковальчук Світлана Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Це слово назавжди змінило моє життя, так само як і життя мільйонів українців. 1000 днів війни – це 1000 днів болю, втрати і водночас надії та боротьби за майбутнє. Ці дні стали для мене рідним маркером, від якого почалося переосмислення себе, свого місця у світі, своїх дій та виборів. Мій шлях за цей час став складним, але він навчив мене більше, ніж я міг уявити. З перших днів війни мене охопив страх і нерозуміння. Як це можливо в сучасному світі, коли всі мріяли про і прогрес ? Ця війна прийшла не просто як зовнішній ворог – вона увірвалася в наші домівки, в наші думки, розбиваючи усвідомлення  про безпеку і стабільність.

Перший шок змінився на внутрішній спротив. Страх поступився місцем усвідомлення, що від мене, від кожного українця, залежить від країни, кожен наш вчинок наближається до перемоги або віддає її.

На початку війни я намагався допомогти як міг: поширював інформацію, займався волонтерською діяльністю, підтримував тих, хто залишився без житла чи засобів для забезпечення. Це був час, коли я відчуваю неймовірну єдність серед людей. Все навколо об'єдналися навколо спільної мети – вижити і зберегти Україну.

Мене надихало, як наші громадяни, які ще вчора були зайняті мирними службами, сьогодні стали волонтерами, військовими, лікарями, допомагаючи одному безкорисливо і щиро.

Волонтерство стало важливою частиною мого життя протягом цих 1000 днів. Я зрозумів, що разом з іншими – це не просто добра справа, а потрібна, це наша зброя у боротьбі за мир. Я працював із переселенцями, допомагаючи збирати кошти на потреби армії, був учасником ініціативи, яка забезпечувала людей навколишнім. Це дало мені відчуття приналежності до чогось більшого, до спільної справи, яка об'єднується і підтримується. Одним із результатів випробування було прийнято втрату. За ці 1000 днів я втратив знайомих і друзів, які загинули на фронті, захищаючи нашу свободу.

Ці втрати болять, залишають рани, які ніколи не загояться. Але вони також нагадують про те, за що ми боремося.

Кожен з них віддав життя, щоб ми мали майбутнє, щоб наші діти жили у вільній країні. І це надає сил йти далі, навіть коли здається, чого сил більше немає. Зіткнувшись з війною, я змінився. Я став більш стійким, навчався долати труднощі і не здаватися. Кожен день став уроком, іноді болючим, іноді – натхненним, але завжди вдома. Я зрозумів, що наша сила – у єдності. Ми сильні, коли разом, коли підтримуємо один одного, коли не опускаємо руки. Тисячі дні війни навчили мене цінувати кожну мить життя, кожну зустріч і шкірну посмішку.

Я зрозумів, що навіть у найтемніші часи є місце для світла. Це світло - у людей, у нашій здатності не здаватися, допомагати одному і боротися до кінця.

Ми, українці, хочемо вистояти і показати світові, що ми не просто нація, а народ, який заслуговує на вільне і гідне майбутнє. 1000 днів війни – це мій шлях до усвідомлення своєї ролі в боротьбі за свободу. Цей шлях, який триває, і попереду ще багато випробувань. Але тепер я знаю: разом ми подолаємо всі труднощі, бо наша мета – мир і відновлення нашої країни. І з кожним новим днем, з кожним кроком ми наближаємося до перемоги, яка неодмінно прийде.