Свистанова Орина, Дніпровський фаховий коледж технологій та дизайну

Вчитель, що надихнув на написання есе — Гессен Людмила Сергіївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

"Доню, вставай, почалася війна" — так почався той день, коли матуся розбудила мене цими зовсім, як тоді здавалося, абсурдними словами. Мені було всього чотирнадцять років.

Напевно, на той час це було найважче, що я чула за все своє життя. Повномасштабне вторгнення, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, стало справді переломним моментом у житті українців, черговим страшенним викликом для всього нашого народу.

Враховуючи, що за весь цей період я не наважувалася покидати свого улюбленого рідного міста, на моїй пам’яті залишилось багато подій, котрі безсумнівно можна вважати доказами героїчності наших людей.

Місто стало важливим медичним хабом для пересування військ та допомоги постраждалим. Наші лікарні, зусиллями всіх професіоналів, щоденно приймали велику кількість військових, всіма силами борючись за їх життя, за життя всієї країни. Дніпровські активісти щодуху залучались до надання гуманітарної допомоги, не зважаючи на те, що люди в нашому місті також жили далеко не найспокійніше.

З початку вторгнення місто прийняло тисячі біженців, що призвело до збільшення населення. Одного разу я вийшла до продуктової крамниці поблизу дому, і нехай мій район вважається "сімейним", я не могла впізнати нікого. Щодня мені траплялись новини про переселення безлічі осіб до нашого міста, тих, що втратили можливість жити на рідних краях. Деякі з них втратили родину, домівку і приїхали будувати нове життя в нашому місті.

Під час війни місцеві почали все більше приділяти увагу своєму культурному розвитку, згадувати та вивчати рідну мову, адже що то за народ, котрий не знає свою історію?

З’явилося багато проєктів, які сприяють висвітленню проблем війни як серед наших співгромадян, так і для міжнародної аудиторії. Українці, попри всі ті проблеми, що їх зустрічають кожного дня, продовжують жити, робити "своє" та демонструвати те, що з незламним народом — незламна і сама країна.

Щодня люди відкривають збори на допомогу Збройним Силам України, залучають до цього безліч людей та створюють численні ініціативи.

1000 днів повномасштабного вторгнення — надзвичайно важко. Це той виклик, котрий не готові зустріти навіть самі загартовані. 1000 днів війни — це дуже боляче. Але попри це, моя родина, мої рідні та близькі, наше місто й весь народ — ми разом.

Разом адаптуємося до нових реалій та прагнемо відновити все те, що було.

Ми віримо, що єднання та правильні рішення приведуть нас до найкращого!
Наша любов до Батьківщини палатиме завжди!