Кондратенко Аліса, учениця 10 класу КЗ "Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Січовий колегіум" ЗОР

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бостан Людмила Миколаївна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

«Україна – це не лише земля, де я народилася, це душа, що назавжди зберігається в кожному з нас» (Іван Франко). Кожна людина, прочитавши ці крилаті слова, розуміє їх по-різному. Одні не згодні і думають, що пишатися Україною можна, тільки якщо народилася там. А щоб бути гордим за те, що ти українець, потрібно робити великі внески в культурну спадщину, і треба віддати все заради своєї держави.

Інші своєю чергою мають зовсім іншу думку щодо цих слів і повністю згодні з І. Франком. Не зважаючи на різні погляди людей, я розповім, чому я пишаюся Україною і тим, що я українка, і що потрібно для цього робити.

Я народилася і живу в Україні. Кожен день зустрічаю світанки і проводжаю заходи сонця. Бачила золотисто-жовті поля і гарні краєвиди, поки подорожувала межами країни; та два безмежно живописних моря, котрі омивають піщані береги України.

Й Дніпро, котре надихає своєю силою на дії. Воно тече вільно, долаючи великий шлях, не зупиняючись ні на хвилинку, і дарує життя усім, хто живе поруч. Чи можу я пишатися Україною тільки за її природу?

Звісно ні. Україна має дуже багату тисячолітню культуру, яка передається в традиціях, звичаях та піснях, які показують світосприйняття українського народу. Традиційний одяг – це не тільки урочисте вбрання, котре українці одягають на свята. Він також є культурною спадщиною, що криє в собі нашу неповторну історію. Колядування – це давній зимовий звичай, котрий подобається всім.

З давніх-давен кожного року люди діти, дорослі парубки і дівчата, ходять колядувати. Всі бажаючі ходять по домівках і співають колядки або віншівки. Я також дотримуюся цього звичая і мені подобається те, що я маю на це змогу.

Україна також має свою милозвучною мову. Солов'їна, барвінкова, гарна та кольорова – так її можу описати я. Українська мова – це не тільки засіб спілкування, це частина культурної спадщини нашого народу. Вона відображає всі традиції, обряди і звичаї, котрих люди дотримувалися тоді і зараз.

Пісні, написані українською мовою, виходять дуже мелодійними і поетичними; вони змушують слухачів зрозуміти доброту і любов, якою автори намагаються показати духовне і національне багатство України.

Чи я пишаюся тим, що я українка? Так. Я – українка і я пишаюся цим. Україна – одна з найсильніших країн, незламна й дуже сильна держава. Наша країна миролюбна і в той же час найдужча. Багата культура України – це привід, за який треба пишатися нею. Традиції, колядки, щедрівки, звичаї та національний одяг – це все є українською спадщиною, про котру знає кожен українець.

Однак, сказати «пишаюсь» – недостатньо. Якщо люди будуть просто пишатися своєю країною і нічого не робити зараз, то в майбутньому вся ця культурна спадщина почне забуватися і знецінюватися.

Подивіться тільки на нинішню ситуацію в Україні, яка негативно впливає на її спадщину. Для кожного громадянина є важливим усвідомити гордість за свою Батьківщину через свої дії. Бо кожна людина, навіть не усвідомлюючи цього, робить невеликий внесок в культуру й історію України.

Зараз я не можу зробити багато для нашої держави, але я можу гарно вчитися і допомагати їй в майбутньому.

Бути українцем не значить, що ти повинен завжди ходити в вишиванці і своїй сумці носити прапор. Це означає бути людиною, котра має право вибору. Незалежно від походження людини, мови, якою вона розмовляє, та місця, де вона зараз живе; вона може пишатися Україною, тим що вона є українцем і може жити в Україні та творити її історію. Цінувати і дотримуватися звичаїв, ділитися ними з іншими, і просто бути самим собою.