Царенко Ольга, 15 років

Переможниця конкурсу есе 2024, 2 місце

Криворізький ліцей № 35 «Імпульс»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кучеренко Олена В’ячеславівна 

 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Єдність – це фундамент, на якому будують існування великі нації. Нині я часто думаю над непростим питанням: чи зберегла Україна свою єдність у період  повномасштабного вторгнення загарбників? Безперечно, на початку війни українці продемонстрували неймовірну згуртованість. Ми побачили, як люди різних поглядів об’єдналися задля спільної мети – захисту своєї Батьківщини.

Волонтерський рух набрав небачених масштабів, а готовність допомагати один одному стала справжнім проявом нашої єдності.

Одним iз найяскравіших прикладів самовідданої українки для мене стала моя мама, Царенко Алла Володимирівна, старша медична сестра однієї з криворізьких лікарень. Із початком війни в лікарні зростала кількість військовослужбовців, а в розмовах із ними виявлялося, що їм завжди не вистачало бинтів, антисептиків, знеболювальних.

Ненька відразу взялася за координацію збору необхідних медикаментів. Вона залучила колег, друзів, знайомих.

Це розширило коло людей, готових підтримати наших захисників і допомогло зібрати все необхiдне для наших героїв. Волонтерська діяльність моєї мами, як і багатьох інших небайдужих людей, триває й нині, щодня наближаючи нашу перемогу і рятуючи життя.

Але з плином часу я почала помічати певні зміни.

Початковий сплеск патріотизму поступово спадає, а в поглядах починає загострюватися протистояння. З’являються ознаки внутрішньої міжусобиці, що відволікає всіх нас від головної мети – перемоги над ворогом.

Чому так вiдбувається? На мою думку, причин може бути декілька. Війна – тривалий і виснажливий процес; інформаційна війна ворога спрямована на розкол; економічні труднощі негативно впливають на соціальну згуртованість. Що ж робити, щоб відновити втрачену єднiсть?

Я вважаю, по-перше, необхідно усвідомити всю важливість цього питання.

Згуртованість – запорука нашої перемоги, що робить нас сильними перед обличчям будь-яких викликів.

По-друге, потрібно активізувати громадянське суспільство.

Кожен українець може долучитися до волонтерської діяльності, підтримувати ЗСУ, інформувати iнших про важливість єдності.

По-третє, влада має створити умови для діалогу між різними соціальними групами.

Важливо забезпечити справедливість, прозорість і рівність перед законом. І нарешті, кожен із нас повинен пам’ятати про свою відповідальність перед майбутніми поколіннями. Тому що єдність – це не просто абстрактне поняття, це життєво необхідна умова для виживання і розвитку України.

Тiльки згуртувавшись, ми зможемо подолати всі труднощі і побудувати щасливе майбуття.

Ще одним прикладом самовідданої єдності, на мою думку,  є історія криворіжця Андрія Коромисла – професійного водія.  До 2022 року його життя було сповнене щастям і радістю, планами та надіями. Як і тисячі інших українців, Андрiй отримав повістку і без вагань пішов захищати свою країну. Його навички водія стали в нагоді на фронті.

Він евакуював поранених, доставляв боєприпаси, виконував найскладніші завдання. Завдяки професiйності та відвазі Андрій швидко став незамінним членом своєї бригади.

Але війна – це не лише героїзм, це і страждання, втрати, виснаження. Андрій бачив смерть своїх побратимів, відчував на собі весь тягар війни. Через брак підготовлених кадрів захисникові довелося піти в бій не як водію, а як піхотинцю. Він знав, що ризикує життям, але не міг залишити своїх побратимів у скруті.

Андрiй віддав життя за нашу свободу.

Але чи гідні ми його жертви? Чи робимо все можливе, щоб наблизити перемогу?

Це питання тривожить кожного, хто хоч трохи замислюється над тим, що відбувається навколо. Ми живемо в безпеці, поки наші захисники тримають фронт. Але чи усвідомлюємо, яку ціну вони платять за наш спокій? Чи достатньо ми робимо, щоб підтримати їх?

Забувати про спільного ворога – це найгірше, що ми можемо зробити.

Кожне наше бездіяльне око, кожна сварка, кожен прояв внутрішньої боротьби – це маленька перемога для ворога. Вони хочуть бачити нас слабкими, розділеними, нездатними до спротиву. Ми маємо усвiдомити, що наша єдність – це не просто бажання, а необхідність. Це той щит, який боронить нас від ворогів.

Кожне життя, яке ми втрачаємо на фронті, є нагадуванням про те, що війна ще не закінчилася.

Кожна звитяга захисників – це результат колективних зусиль. Так, саме наших спільних за метою, пов’язаних бажаннями,  об’єднаних силою.