Омельчук Анастасія , 9 клас
Іваницький ліцей Парафіївської селищної ради с.Іваниця
Вчитель, що надихнув на написання есе: Овчаренко Олена Володимирівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Життя кожної людини повне труднощів, болю та розчарувань. Повне складнощів та нездійснених мрій. Багато з них розбивається через обставини, що не стосуються самих вчинків, а є зовнішніми. Саме такі є найбільш прикрими та кладуть свій відбиток не лише на конкретну людину, а й людство загалом.

Саме з такими обставинами наша держава зустрілась 1000 днів тому. Здається, з того часу пройшла ціла вічність, хоча для багатьох з нас минув неначе один день.

Ці дні, що були сповнені надій та сліз, неминуче стали основою, на якій сформувався характер молодого покоління. Покоління, що є фундаментом цієї держави, її основою.

Можна багато писати про те, як могло бути та як буде в майбутньому, але це не буде чесно, якщо не описати вплив цих подій на життя окремо взятої людини. У даному випадку мене. Описати цей шлях найлегше, відповівши на декілька простих питань. Чи можна говорити про те, що я змінилась? Певно, що так, в усіх сенсах цих слів. Чи можна говорити, що саме війна змінила моє сприйняття світу? Абсолютно, так. Чи можу я сказати, що це негативні зміни? Гадаю, що ні.

Цей дивовижний парадокс полягає в тому, що сприйняття світу стало правдивим. Так, по-перше, переживши ці нервові потрясіння, для мене відкрилось істинна сторона багатьох процесів. Я на власні очі побачила наскільки дріб’язковою та лицемірною є вся світова система, що здавалась непохитною. Чи могли ми уявити, що в наш час можливе таке масштабне збройне зіткнення, у яке ніхто не міг повірити. Це здавалось неймовірним до останнього дня.

По-друге, мій характер став більщ стійким. Звичайно, даються в знаки вікові особливості, але це - очевидно на фоні моїх ровесників.

Те, що в мені виховалась цінність миру, цінність стабільності та впевненості в завтрашньому дні. Це контрастує зі звичайним юнацьким невіглаством та бажанням пригод. Багато в чому це свідчить, що це покоління стане дорослішим та розважливішим раніше, ніж могло бути.

По-третє, змінилось сприйняття самого людства. У мене сформувалось чітке відчуття толерантності та терпимості. Адже чи є щось важливіше, ніж коли абсолютно незнайомі люди стають пліч-о-пліч заради спільної мети, спільного добробуту та щастя. Здається, це і є одна з головних цінностей життя.

Ніхто не знає власного призначення. Кожен із нас проходить свій шлях, наприкінці якого ми обов’язково озираємось назад, згадавши роки дитинства та юності. Наш спільний шлях не є простим, та в нас немає іншого вибору, бо не ми його обирали. Питання лише в тому. чи винесе кожен із нас свій урок. Я свій винесла…