Жінка з інвалідністю вже двічі стала переселенкою. Самій виживати важко - на щастя, їжею допомагають волонтери.

24 лютого я була вдома у Сєвєродонецьку. Мій хлопець прийшов з роботи й повідомив, що почалась війна.       

Найбільше мене шокувало, коли під час обстрілу 8 березня снаряд розірвався під нашим вікном на першому поверсі. А найбільш було дико страшно коли ми стояли в черзі на гуманітарну допомогу і почався обстріл - нам дивом вдалось заскочити у під'їзд.

Було дуже багато снарядів. 37 людей загинуло, три влучання в будинок, де ми стояли, і вщент вигорів штаб гумдопомоги.

Це було 16 квітня, а 19 ми евакуювались із Сєвєродонецька до Конотопа. Так я вдруге стала переселенкою. Перший раз виїжджала з Кадіївки у липні п’ятнадцятого року.

Я - інвалід 3 групи бессрочно. Всі мої виплати йдуть на сплату оренди житла, дуже часто немає навіть на хліб. Харчуюсь тим, що дають на гумдопомозі. За ліки й розмови немає - я понад пів року не приймаю ніяких пігулок, хоча це дуже необхідно. Мої хронічні захворювання: хронічний остеомієліт, віч, пієлонефрит. Я залишилась сама з кішкою.

Мене дивує і зворушує, що зовсім незнайомі люди надають безкоштовну допомогу. Я дуже пишаюсь своїм племінником і хрещеним, якій є волонтером у Харкові.

Я інвалід 3 групи, в мене повністю відсутня нижня щелепа, тому ви розумієте, який я маю вигляд. У Сєвєродонецьку я підстригала людей у себе вдома - це приносило небагато коштів, але на мінімальну їжу вистачало. А зараз я сиджу вдома, тому що весь мій інвентар залишився у Сєвєродонецьку.