Ми з міста Снігурівка Миколаївської області. До війни жили дуже добре. Мені 20 років. Я навчалася, батьки працювали.
В той ранок я була вдома. Нас розбудив свист ракет, які летіли над нашим містом. Ну, потім почали читати новини і пости в інтернеті. Спочатку не хотіли залишати дім, але там було вже неможливо сидіти. Постійні обстріли, ні води, ні світла - нічого не було. Продукти були закуплені до окупації, вода - в басейнах. Що вдалося назбирати до окупації - тим і жили. Відношення окупантів було по-всякому. Бувало дуже жорстоко, а бувало і нормально.
Важко було виїхати з дому, тому що моє місто стало окупованим.
Ми виїжджали на своєму автомобілі з моїм хлопцем і сестрою, аби тільки кудись виїхати. Дуже багато блокпостів. Дуже ретельно перевіряли. Задавали питання. Складно було виїхати, але ми вихали.
Зараз орендуємо квартиру. Я вже закінчила навчання. Батьки залишилися на окупованій території, Зараз зв'язок з ними є, але дуже поганий. Рідко спілкуємося. Наразі там все, як і було раніше. Нічого не змінилося: ні води, ні світла. Продукти завозять з Херсону, дуже дорого все. Закупають газ в балонах в Херсоні, і на газових плитках готують їжу.
Я вірю в наші Збройні Сили. Вірю, що ми вистоїмо, переможемо, і все буде добре.
