У перший день війни ми збирали дітей до школи, а нам зателефонували, сказали, що почалася війна. Ми надіялися, що все швидко пройде, ось-ось мине, але потім зрозуміли, що ні. Вдома, в Оріхові, побули два місяці, поки не почали бомбити місто. Ми виїхали 17 квітня. Нас племінник вивіз на машині.

В окупації було тяжко. І депресії були, і стреси. Я за дітей більше переживала. Вони там почали дітям давати допомогу якусь, але слабенько. Я була спроможна тримати дітей і онуків, а як виїхали, тут допомогли.

Тепер ми без свого житла. Війна вплинула на нас дуже боляче: тепер не знаємо, що мати будемо, але ми переможемо.

Треба звідти евакуювати бабусю моєї невістки - вони зараз туди поїхали забирати. Тваринки наші там залишилися. Їх сусідка годує і син їздить годує. 

Дуже важко сказати, коли закінчиться ця війна.