Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ольга Балабан

«Нас не залишали в біді»

переглядів: 652

Усвідомлення війни почалося після 11 травня 2014 року. Ми ще не розуміли, що це війна. Але коли пішла техніка – почали чути постріли.

Узимку 2015-го, у лютому, у батьків (я живу окремо) і гараж розбомбили, і сінник був стіною, але згорів, і кінь утік, бо стріляли. І ось тоді ми зрозуміли, що дійсно війна. Хоча батьки 1941-го й 1942 року народження й росли під час війни.

Поруч села Нова Ласпа, Стара Ласпа, Гранітне. Пам’ятаю, як ми з дитиною ходили до школи у 2015-2016 роках і бачили вогники, коли «Гради» стріляють, міномети летять. Люди чули, як летіли снаряди та все навколо розривалося. Мій будинок не постраждав, але в сусіда розірвався снаряд і вилетіло скло. Їм видали скло як гуманітарну допомогу, і вони поставили їх на місце. Батьківська домівка постраждала, кілька снарядів вибухнуло у дворі. [Вони] слава Богу, не постраждали.

Раніше один одному бажали здоров’я та мирного неба над головою. Але ми цього значення не надавали, не розуміли побажання про мир, думали, що і так живемо в мирній країні. А зараз розуміємо, що означає мирне небо над головою. Тепер починаємо ставитися до всього по-іншому, навіть діти наші знають, що таке мир.

Моїй дитині було 9-10 років. Питав: «Є там, де не стріляють?» Я відповідала: «Є». Він мені: «Давай поїдемо». А я говорила: «Синочку, ну куди ми? У нас бабуся з дідусем, вони старенькі, виїхати не зможуть». Ми нікуди не виїжджали, постійно тут жили.

Війна не перекрила доступ до їжі й води – у нас у дворі колодязь, але дуже сильно обмежена можливість вільно пересуватися. У мене сестра 30 років живе в Донецьку, хворіє на хронічне захворювання, а ми не можемо поїхати провідати її або надати допомогу.

Раніше я працювала у Волновасі, районному центрі, їздила на сезонні роботи. Зараз так не можу зробити через воєнні дії та ковід. Залишилася без матеріальної [підтримки], живемо з дитиною завдяки допомозі моїх батьків.

Дуже хочеться миру – такого, який був сім років тому.

Оскільки я мала статус матері-одиначки, то отримувала гуманітарну допомогу від Ріната Ахметова. Видавали продовольчі пакети на мене й на дитину. Це дуже підтримало в той час, коли залишилися без грошей. Окрім того, дівчатка, які у Фонді працювали, підтримували морально. Нас не залишали в біді.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Старогнатівка 2014 2015 Текст Історії мирних 2014 2015 зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій