Коли почалася війна на Донбасі – це страшний момент для кожної людини. Я працювала в державній організації, і ми залишалися на місці до останнього. Усе перервалося 14 травня 2014 року. Мені здається, для нашої сім’ї саме тоді почалася [війна]. Пам’ятаю, діти були ще в школі, але вже почалися якісь відгомони... А потім на початку червня полетіли снаряди, були вибухи.

Ми були на роботі, а дитина знаходилася вдома. Це було дуже страшно. У той день загинула співробітниця, мене це дуже сильно налякало. Ми зразу ж вивезли дитину, але разом із чоловіком продовжували працювати.

Усе було відносно спокійно, хоча потяги вже їздили заповнені, усі панікували, багато хто вивозив дітей. Я пам’ятаю потяг, забиті речами треті полиці, дітвору, тварин. Навіть якось не вірилося, що це по-справжньому.

Ми вийшли з чоловіком на роботу. Я залишалася в Луганську до середини липня, а чоловік виїхав у серпні. Ні транспорту, нічого вже не було.

Дуже хочеться повернутися додому. Не знаю, чи можливо це, чи буде все, як і раніше. Незрозуміло, коли це буде...

Спочатку було дуже важко, хоча ми переїхали в місто всього за 100 кілометрів від дому. Туди рвонуло багато людей і були проблеми з працевлаштуванням. У мене була постійна робота в Пенсійному фонді, але місто, куди ми переїхали, маленьке, роботи там не було і до війни. Тому фінансово стало набагато гірше. Нас рятувало те, що ми переїхали до родичів (там жила бабуся), тому не було проблем із житлом.

Зараз відчуваємо себе в безпеці, але це прийшло не зразу. Пам’ятаю, коли ми переїхали, то спочатку дитина жахалася звуків. Їй увесь час здавалося, що треба кудись ховатися, тому що віддалено чули [війну], напевно, були асоціації з тим, що пережили.

Часто мріяла повернутися додому. Так вийшло, що сім’я через воєнний час розпалася, позначилися фінансові труднощі, розійшлися погляди.

Мрію, щоб настав мир. Дуже хочу, щоб було, як і раніше, і знайомі теж повернулися додому, щоб була стабільна робота, щоб не хвилювалася, як буде далі й можна було б спокійно пересуватися, щоб можна було поїхати через Станицю, вірніше, щоб не було там поста. У мене дуже змінилися цінності, визначилася, хто справжній, а хто ні.

Практично зразу після переїзду отримували допомогу від Ріната Ахметова. Були якісь заощадження, але було не зрозуміло, як жити далі. Спочатку допомога була дуже великою підмогою. Спасибі, що враховувалися і діти, усі ці іграшки – це було дуже добре.