«Праворуч підеш – мінне поле, ліворуч – на лінію вогню»

Здоров'я немає у мене, ходити я не можу. Є корова, ось їжджу продавати молоко в центр міста.

 На руці у мене шрам. Потрапила під потужний обстріл, а швидка не могла довго приїхати – нас дуже бомбили. Сіла в машину, чоловік тримав руку, сама я за кермом приїхала до лікарні…

 Що сказати, будинок ми будували 20 років і, нарешті, побудували, але тепер усе розбито. Стіни в тріщинах, пластикові вікна тримаються на чесному слові. «Град» прилітав, причому кілька штук відразу. Дах познімало з одного боку.

Щоб вижити, намагаємося щось виростити. Хоча вже живеш як заморожений, нічого не хочеться. Питна вода у нас то синя була, то коричнева. Не готуємо з неї, не п'ємо, воду для пиття купуємо… У мене шість онуків, але роботи для них у місті немає.