Жили в окупації, втратили свій будинок, свої речі, школу, роботу, своїх тваринок. 

Цього року після тривалої хвороби помер дідусь сина. Ми це важко пережили і переживаємо досі.

24 лютого ми прокинулися від страшних вибухів, тремтів будинок. Були в шоковому стані. Швидко вдяглися і побігли в погріб.

Найстрашніші дні за час війни — власне, перший день війни і 16 березня, коли орки направили ракету на будинок наших сусідів. 

Там загинула майже вся родина з маленькою дитиною.

В окупації ми з чоловіком трималися заради сина та батьків. Перші дні були в стані невизначеності, страху... Зараз намагаємося не думати про те, що ми   "бомжі". Живемо в орендованій квартирі, працюємо, намагаємося дати сину все, як в житті до війни. Щоб син не відчував травм і жив нормальним життям.

Воєнні дії спричинили справжню гуманітарну катастрофу. 

Наша їжа закінчилась за декілька днів. 

Добре, що у батьків були кури, город, теплиця. Також в селі була приватна ферма, де були свині. Орки дозволили різати одну свиню на вулицю, ділили на всих сусідів. В місцевій аптеці 911 виламали вікна і почали її грабувати. Місцеві домовилися з орками і вирішили видати залишки ліків "на список" населенню. Я простояла в черзі 3 години, дуже змерзла.