Скулінець Анна

10 клас, Опорний заклад загальної середньої освіти "Торчинський ліцей Торчинської селищної ради "

Вчителька, що надихнула на написання – Федорчук Ольга Ростиславівна

Моя Україна майбутнього

Україна – держава з величною історією, чудовими традиціями, прекрасними краєвидами та ніжною, милозвучною мовою. А народ моєї Батьківщини неможливо зламати.

Душі людей, які живуть тут, наповнені прагненням до свободи і непокірністю.

Пройшовши через велику кількість випробувань, ми залишились українцями, патріотами своєї Вітчизни, які нізащо не погодяться жити під чужим прапором.

На жаль, зараз населення України знову змушене переживати нечувані жахіття. За весь період війни люди виплакали усі свої сльози. У кожного тепер є болісна історія. Хтось втратив домівку, яка нагадувала про щасливе дитинство, у когось на очах не стало найрідніших… Після таких подій всередині усе розривається на маленькі шматочки, там панують лише жахливий біль та відчай. Але згодом і ці почуття зникають, залишаючи за собою величезну невиліковну рану і безмежну ненависть та сліпу жагу до помсти.

Я впевнена, що ми ніколи не пробачимо ворогу. Він забрав щасливі роки у безневинних дітей, позбавив їх загальноприйнятих прав, чинив безмежну кількість обурливих дій – це все заслуговує лише на покарання. Сумно, що маленькі українці мріють не про щось, що притаманне для юного віку, а про мир, адже вони особисто знайомі з війною.

Але що таке мир? У моєму розумінні, це коли дві країни мають взаємоповагу, допомагають одна одній, а люди, які проживають там добре ставляться до іншого народу. Отже, настання миру для України та країни-агресора означає забути про події холоднокровної війни? Я не хочу жити з людьми сусідньої країни у мирі та злагоді.

Для мене існує лише мрія про перемогу України та правосуддя над загарбниками. Ми перетерпіли занадто багато для того, аби просто пробачити. Вони не заслуговують на мир, все, чого варті ці негідники – всесвітня зневага.

Та, все таки, я мрію про мир. Але між українцями. Я прагну, щоб нашу Батьківщину не ділили на дві частини. Ми маємо єднатися і спільними силами відновлювати Україну. Тільки так вона зможе продовжити своє існування.

Я вірю що у моєї Вітчизни є майбутнє. Так, вона полита кров’ю, її родючі чорноземи кишать кулями та покриті тілами вірних захисників своєї неньки. Але ми зможемо вистояти, нам вдасться очистити нашу землю від поневолювачів і жити щасливо. Звичайно, це буде зовсім нелегко. Від багатьох українських містечок зовсім нічого не залишилось. Скрізь панує хаос, страх і відчай. Нам доведеться пережити складні часи, на відбудову нашої Батьківщини знадобиться дуже багато років. Але я знаю, що у нас все вийде. Поки тут живуть такі сміливі, небайдужі та щирі люди, нам усе під силу. Коли ми пройдемо через низку труднощів, зможемо жити, як колись: безтурботно, щасливо і радісно. В моїх очах – Україна майбутнього – це індустріально розвинена держава з відродженою культурою. Тут будуть розвиватися вітчизняні бренди, популяризуватимуться давні традиції. Я вірю, що наша держава обов’язково розквітне і буде тягнутися лише до сонця. Звичайно, ніхто не забуде про страшні події теперішнього часу, кожне покоління знатиме про це та відчуватиме вдячність за блакитне небо і гордість за свій народ!

Коли Україна переможе, у першу, я піду до найближчого меморіалу і вшаную пам’ять всіх загиблих воїнів. Крізь свою молитву скажу їм, що вони померли недарма, їхня Батьківщина тепер вільна, обов’язково подякую їм і покладу до їхньої могили найгарніші квіти. Потім повернусь до своєї родини і міцно-міцно обійму кожного, адже ми вижили, ми обіймаємося у рідній домівці, ми є одне в одного і відтепер це наша найбільша цінність.